Как научиться жить с «мышечным панцирем»?

ЯК НАВЧИТИСЯ ЖИТИ
З "М'ЯЗОВИМ ПАНЦИРОМ?"

Невеликий екскурс в історію виникнення тілесно-орієнтованої психотерапії.

Тілесно-орієнтована психотерапія народилася в лоні психоаналітичної школи Зигмунда Фрейда. Саме він першим сформулював положення: ” Я є насамперед вираженням свого тілесного Я “. Однак Фрейд не лише уникав дотиків до тіла пацієнтів (робота велася винятково вербально та дистанційовано), а й вивчення впливів тілесних процесів на психіку. Погоджуючись загалом із наявністю соматичних реакцій на душевне потрясіння, Фройд не цілком уявляв споріднений устрій психічних і соматичних явищ.

Основоположником тілесно-орієнтованої психотерапії вважається Вільгельм Райх (1897-1957), учень Фрейда. Основні положення райхівської теорії виникли на стику кількох наук (психології, фізіології, біології); вони базуються на знаннях про енергетичні закони, що визначають життєдіяльність усіх організмів, від найпростіших до людини.

Райх у своїх роботах яскраво демонструє зв’язок між характером людини та звичними для неї реакціями на стрес, він зазначав, що кожному типу неврозу відповідає певна локалізація м’язових напружень. Райх стверджував, що тіло і психіку людини сковують “панцири” – м’язовий і характерний, що вперше виникають у дитинстві та пов’язані з пригнічуваними сексуальними потягами, а також зі страхом покарання за них. Тілесним вираженням фрустрації та страху стає стискання, напруження.

Тому в організмі людини порушується так званий “принцип хвилі”: напруга – зарядка – розрядка – спад напруги.

Завданням психотерапії, за Райхом, є не тільки аналіз характеру людини, а й робота з м’язовими “панцирами” для відновлення енергетичної рівноваги в організмі через відновлення принципу хвилі. Тому робота з особистісними проблемами пацієнтів велася не тільки вербально: в терапевтичну процедуру була допущена можливість дотику до тіла пацієнтів, а, крім того, пацієнти самі активно працювали зі своїм тілом, з метою зняття м’язових затисків і ” відпрацювання” м’язових панцирів.

Слідом за Райхом, опираючись на його відкриття, виникли нові напрямки тілесно-орієнтованої психотерапії: “Біоенергетика” (автор Олександр Лоуен) і “Біосинтез” (автор Девід Боаделла); відомі також Метод Александера і Фельденкрайза. Кожен із цих методів пропонує свій варіант роботи з психологічними травмами пацієнтів, але всі вони припускають вельми інтенсивну роботу з тілом: пропонують пацієнтам активізувати дихання, посилювати напругу в тілі, а також “продавлюють” і розробляють м’язові “панцирі”, щоб викликати психо-тілесне й емоційне розслаблення через катарсис.

Багато в чому психологічні травми – це результат невідповідностей “соціального” і “природного” в людині, а також травматизація людини буває спричинена її ” непогодженнями” з організацією та перебігом свого життя. Адже життя дуже часто проявляє себе через “смерть”: у житті постійно щось закінчується, переривається для того, щоб з’явилося щось нове, від чогось доводиться відмовитися, щось має відмерти. Смерть попереднього є необхідною умовою розвитку майбутнього, але людина боїться розставань із тим, до чого звикла і що любить. І оскільки відмова від чогось асоціюється зі смертю, то людина максимально напружує себе і своє тіло, паралельно переживаючи сильне почуття страху смерті.

Природа подбала про тіло людини, наділивши його природними, біологічними ресурсними програмами для особливо складних і небезпечних життєвих ситуацій, у деяких випадках максимальне напруження організму виправдане. Але дуже часто психічні стреси призводять до максимальної мобілізації організму, тіло і психіка людини напружуються, але після цього не відбувається розслаблення, відпускання. У цьому разі активність психіки й тіла
(активність – “Ян”, згідно з однією з традицій у китайській філософії) спрямована на утримання вже неактуального напруження.

Для підготовки психіки й організму до нової активності (Ян) необхідно пройти через режим вираженого розслаблення тіла (Інь), якому відповідає й особливий стан свідомості, але розслаблення асоціюється зі знерухомленням, а отже, зі смертю. Саме таке “моделювання смерті” відбувається під час “Іньського” сеансу танатотерапії. Відбувається це завдяки дуже повільній та скрупульозній роботі танатотерапевтів із тілом пацієнта: плавні повороти та підйоми рук, ніг і голови дають змогу розслабитися і тілу, і психіці людини – все це дає змогу створити особливий “біологічно збережений режим”, через “заземлення” тіла та почуттів. У такому режимі людині не страшно зустрітися зі своїми проблемами (налагодити контакт із процесами вмирання, смерті й нового відродження), у цьому стані тіло й психіка самі (незалежно від свідомості людини) розв’язують накопичені проблеми, позбуваються психічних та м’язових “панцирів”, що сковують їх.

Таким чином, танатотерапія відрізняється від інших видів і методів тілесно-орієнтованої психотерапії тим, що є “Іньським” методом (методом максимального розслаблення). У ній немає директивного, активного впливу терапевта на тіло і психіку клієнта. Є звернення до предметного стану тіла: коли наше тіло неактивне (“предметне”), у психіки є шанс розібратися з сильними страхами. У цьому процесі й виникає “модель природного походження”, призначена для відновлення балансу потоків активізації (Ян) і розслаблення (Інь).

Дугельний Віталій,
практикуючий психолог, фахівець з ТОП, палсингу і танатотерапії

ЯК НАВЧИТИСЯ ЖИТИ З "М'ЯЗОВИМ ПАНЦИРОМ?"

ЯК НАВЧИТИСЯ ЖИТИ
З "М'ЯЗОВИМ ПАНЦИРОМ?"